Понеділок, дзвінок від знайомого підрядника. Каже: «Подивись кошторис дитсадка на Оболоні, там бетон дорожчий за граніт». Відкриваю — і справді, ціна за куб бетону така, що хочеться перевірити, чи він з домішкою золота. Спочатку думав, що це помилка в документі. Потім почав порівнювати з іншими об’єктами — і зрозумів, що це не помилка. Це система.
Сцена перша: бетон, який коштує як оздоблення
У кошторисі київського дитсадка на Оболоні бетон певної марки проходить по ціні, яка в кілька разів перевищує ринкову. Я не буду називати точні цифри з документів, бо вони й так гуляють у журналістських матеріалах, але масштаб розбіжності вражає: різниця між кошторисною вартістю і реальною ринковою ціною на аналогічний матеріал сягає кратності, а не відсотків.
Цегла — та сама історія. Звичайна рядова цегла, яку я беру для своїх об’єктів у Києві, у кошторисі раптом стає «спеціальною клінкерною» з відповідним цінником. Хоча на фото з будмайданчика — звичайнісінька цегла з найближчого складу.
Що я бачу як людина, яка рахує кошториси щодня
Я не аудитор і не слідчий. Я ремонтник, який двадцять років складає кошториси і знає, скільки насправді коштує куб бетону з доставкою на об’єкт у Києві. І коли я бачу кошторис, де матеріали завищені в кілька разів, я одразу розумію механіку.
Перше — це «усереднені» ціни без прив’язки до конкретного постачальника. Друге — відсутність порівняння з ринком на момент закупівлі. Третє — формулювання на кшталт «з урахуванням логістики та зберігання», які важко перевірити, але легко накинути зверху.
І найголовніше: ніхто не питає, чому куб бетону для дитсадка коштує як куб бетону для приватного будинку в Кончі-Заспі з підігрівом і гідроізоляцією.
Формула, яку я вивів, порівнюючи кілька об’єктів
Коли я зіставив кошториси трьох дитсадків — київського, обласного і одного на західній Україні — картина стала очевидною. Завищення працює не хаотично, а за передбачуваною схемою.
Спочатку береться базовий матеріал із завищеною ціною в 2-3 рази від ринку. Потім до нього додається «резерв на коливання цін» — ще відсотків двадцять. Далі — «непередбачені витрати», які зазвичай ніхто не розшифровує. І на фініші — накладні та адміністративні витрати, які рахуються від уже роздутої суми, а не від реальної.
Простими словами: спочатку роздувають базу, а потім усі відсотки накручуються на цю роздуту базу. Кожен наступний шар множиться на попередній. Ось чому підсумкова цифра виглядає як щось із іншої реальності.
Чому це стає нормою, а не винятком
Ось тут найнеприємніше. Якби це був один об’єкт, можна було б списати на помилку конкретного кошторисника. Але коли та сама логіка повторюється в різних регіонах, у різних підрядників, із різними матеріалами — це вже не помилка. Це модель.
Модель, у якій завищення не карається, а заохочується. Бо якщо перевірка дивиться лише на наявність документів, а не на відповідність цін ринку, то документи завжди будуть у порядку. Папір витримає все.
І ще один момент, який мене як практика дратує найбільше. Коли гроші йдуть на «бетон за ціною золота», їх не вистачає на те, що дійсно потрібно дитсадку — нормальну вентиляцію, безпечне покриття на майданчиках, якісні двері. Бо бюджет уже «з’їдений» на папері ще до початку робіт.
Що я роблю з цим на своїх об’єктах
Коли мені приносять кошторис на перевірку, я першим ділом відкриваю не підсумкову цифру, а розділ матеріалів. І порівнюю кожну позицію з трьома реальними постачальниками. Не з «усередненими» даними з довідників, а з живими цінами на сьогодні.
Друге — вимагаю вказувати конкретного постачальника і конкретну марку. Без цього «бетон М300» — це просто слово, за яким може стояти що завгодно.
Третє — рахую накладні від реальної вартості матеріалів, а не від кошторисної. Різниця буває разючою.
І четверте, найпростіше: питаю, скільки коштує цей самий матеріал у сусіда по вулиці. Якщо відповідь «ну, у кошторисі ж інші умови» — я знаю, що далі можна не слухати.
Що з цим робити системно
Я не вірю в те, що достатньо покарати одного кошторисника. Проблема не в людях, а в тому, що перевірка цін не вбудована в процес як обов’язковий крок.
Поки що виглядає так: поки ніхто не порівнює кошторис із ринком на етапі затвердження, завищення буде нормою. І дитсадки будуватимуться з бетону за ціною золота — а діти отримають те, що залишиться після «резерву на коливання цін».
Я бачив чимало об’єктів, де реальна якість була хорошою, а кошторис — роздутим. І бачив зворотне: скромний кошторис і чесно зроблена робота. Різниця завжди в одному — чи хтось на етапі паперу поставив просте питання: «А скільки це коштує насправді?»
